Стародавні наскельні малюнки зберігають ДНК людини протягом тисячоліть
Намальований образ залишає слід. І йдеться не лише про пігмент на камені. Але й про ДНК.
Вчені вперше витягли людську ДНК із давніх наскельних малюнків. Це досягнення перетворює печери на «генетичні архіви». Тепер скельні гроти розповідають нам не лише про те, що зображували древні люди, а й про те, хто саме там мешкав.
Археологічне дослідження
Команда проаналізувала 11 печер в Іспанії та Португалії, результати дослідження опубліковані в журналі Nature Communications. Завдання було сформульовано просто: перевірити, чи містить сама фарба генетичні маркери.
Провідним спеціалістом проекту стала Альба Боссомс Меса з Інституту Макса Планка. Зразки, які вона вивчала мали вік до 16 000 років.
«Зразки із більш збереженим ДНК… може бути віком до 16 000 років».
У цьому вчені не вдавалися до руйнації пам’яток: етичний аспект мав вирішальне значення.
У деяких місцях скеля вже мала природні сколи, і дослідники брали мікрозразки саме звідти. У знаменитій і тендітній печері Альтаміра використовували воду: краплі, що стікають по стінах, збирали частинки матеріалу, які легко зібрати без фізичного впливу на скелю.
Кров, піт і кажани
П’ять із 11 печер виявилися джерелами давньої людської ДНК. Однак у більшості випадків матеріал був сильно забруднений: у ньому була присутня ДНК кажанів та гризунів. Чому?
Пил переміщається. За століття опади з дна печер могли підніматися на стіни — це природний процес перенесення.
Печера Ескураль у Португалії стала винятком. Тут сигнал був «чистим»: лише людська ДНК без домішки тварин. Цей матеріал залишили самі художники — через дотик шкіри, піт, слину або просто обдершись об стіну під час відпочинку. Фізична присутність автора живопису збереглася у камені.
Хто тут малював?
Печера Ковагон в Іспанії розповіла більш широку історію. ДНК там знову була змішаною, але її виявилося чимало, щоб реконструювати походження людей.
Виявилося, що тут жили мисливці-збирачі — предки сучасних західноєвропейських та центральних європейців — у період від 16 700 до 5200 років тому.
Але важлива деталь.
Чисту людську ДНК було знайдено на нерозписаних стінах поблизу. Змішана ДНК – на самих малюнках. Чи були це ті самі люди? Достеменно не відомо. ДНК з нерозписаних стін доводить лише факт присутності людей, а не їх авторство: просто проходять повз залишали частинки шкіри, що обсипалися.
Нова перспектива?
Адам Брум із Гріффітського університету позитивно оцінив ці результати. Він не брав участі в цьому дослідженні, але добре розуміє труднощі роботи із давніми зразками.
Він намагався отримати ДНК з відбитків рук в Індонезії — з малюнків пізнього плейстоцену на Суматрі та Борнео, але не досяг успіху.
«Я радий бачити такі обнадійливі результати».
Ці індонезійські відбитки набагато старші — їм близько 67 800 років. Іспанська ДНК молодша, і, можливо, її було простіше витягти.
Якщо цей метод працюватиме для скельного живопису в цілому, все зміниться. Ми перестанемо гадати, хто тримав пензель, і почнемо точно це знати.
Чи буде це завжди можливим? Скоріш за все, ні.
Але ідея зберігається. ДНК лишається. Вона ховається в червоній охрі та чорному бруді, чекаючи свого часу.
Деякі питання, можливо, залишаться без відповіді. Або вони будуть відкритими на довгі роки.
