Природно муміфіковані останки гепардів, виявлені в Саудівській Аравії, є безпрецедентним генетичним ресурсом, який може підтримати спроби повернути хижака, що перебуває під загрозою зникнення, у його колишній ареал. Про це свідчить нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, яке включає сім винятково добре збережених зразків, знайдених у печерах поблизу міста Арар, а також скелетні останки десятків інших диких кішок.
Занепад аравійського гепарда
Колись гепарди процвітали в Африці та Азії, але їх популяції в Азії скоротилися на 98% за тисячоліття. Аравійський півострів є особливо драматичним прикладом цього занепаду: гепарди були підтверджені в цьому регіоні до 1977 року, коли самка була вбита в Омані, але зараз вони вважаються місцево вимерлими. Азіатський гепард (Acinonyx jubatus venaticus ), колись домінуючий підвид у регіоні, зараз знаходиться під загрозою зникнення, і в Ірані залишилася лише невелика популяція.
Головною перешкодою для реінтродукції завжди була втрата середовища проживання, але дослідження показує, що генетичне різноманіття може бути ключем до майбутнього успіху.
Природна муміфікація в пустелі
Посушливі умови Саудівської пустелі створюють ідеальне середовище для природної муміфікації: відсутність вологи та високий вміст мінеральних речовин у піску перешкоджають розкладанню. Розкопки, проведені в 2022 і 2023 роках, виявили останки віком до 4000 років, а муміфіковані зразки датуються від 130 до 1870 років.
Розблокування ДНК стародавнього гепарда
Дослідникам вдалося витягнути повні послідовності геному з трьох муміфікованих гепардів – вперше серед великих кішок, які збереглися природним шляхом. Результати виявили дивовижну комбінацію генетичних ліній, причому найновіший зразок дуже збігався з азіатським гепардом, а більш старі останки демонструють більш тісний зв’язок із північноафриканським підвидом, який зараз знаходиться під загрозою зникнення. Це свідчить про те, що історичний потік генів між різними популяціями гепардів був більшим, ніж вважалося раніше.
Вчені кажуть, що цей ширший генетичний пул може зробити спроби відродження диких тварин більш життєздатними, оскільки підвиди можуть схрещуватися та давати плідне потомство, підвищуючи довгострокову стійкість популяції.
«Ці відкриття свідчать про те, що стародавні записи ДНК можуть інформувати про майбутні плани реінтродукції не лише для гепардів, але й для інших видів, що знаходяться під загрозою зникнення», – підсумовують автори дослідження.
Збереження цих останків дає рідкісну можливість зрозуміти генетичну історію аравійського гепарда та потенційно відновити його на колишній території.
